Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2015 року Справа № 904/8546/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Картере В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ - маркет"на рішення від та на постанову відГосподарського суду Дніпропетровської області 24.12.2014 Дніпропетровського апеляційного господарського суду 05.02.2015у справі Господарського суду№ 904/8546/14 Дніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "АТБ - маркет"до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Снек Експорт" 2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4провизнання договору поруки недійсниму судовому засіданні взяли участь представники:- позивача повідомлений, але не з'явився;- відповідачів 1. ОСОБА_5; 2. повідомлений, але не з'явився; Згідно з розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України Іванової Л.Б. від 31.03.2015 № 02-05/196 розгляд справи № 904/8546/14 Господарського суду Дніпропетровської області здійснюється у складі колегії суддів: головуючий - Губенко Н.М., судді Барицька Т.Л., Картере В.І.

ВСТАНОВИВ:

31.10.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ - маркет" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Снек Експорт" та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про визнання договору поруки від 12.10.2013 недійсним.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2014 у справі № 904/8546/14 (суддя Новікова Р.Г.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 (колегія суддів у складі: Кощеєв І.М. - головуючий суддя, судді Бахмат Р.М., Євстигнеєв О.С.), у позові відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ - маркет" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2014 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 у справі № 904/8546/14, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Снек Експорт" та Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 надали відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджуються та просять касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ - маркет" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2014 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 у справі № 904/8546/14 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного позову є вимога позивача визнати недійсним договір поруки від 12.10.2013, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Снек Експорт" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4.

Обґрунтовуючи підстави звернення з відповідним позовом до суду, позивач посилається на те, що спірний договір суперечить вимогам чинного законодавства, а саме: ст.ст. 203, 215, 216, 234, 511, 553-557, 626, 628 ЦК України, оскільки укладений без згоди Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ - маркет"; вчинений сторонами без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої, п'ятої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до статей 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Умовами як договору поставки № 25005 від 15.09.2010, так і оспорюваного договору поруки не встановлено обов'язок кредитора та поручителя попереджати боржника про укладення договору поруки з метою забезпечення виконання його зобов'язань перед кредитором.

Виходячи із положень статей 553, 554, 626 ЦК України, договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем, порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язання не впливає, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються (Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 14.08.2012 у справі № 18/5005/11144/2011).

В п. 3.16 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що обов'язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавством України не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки; відповідно відсутність зазначеної згоди не порушує й умов дійсності договору поруки та не є підставою для визнання його недійсним.

Крім того, наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, відповідно до частини другої статті 556, пункту 3 частини першої статті 512 ЦК України може бути заміна кредитора у зобов'язанні, що згідно з частиною першою статті 516 ЦК України здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивачем, в порушення вимог ст. 33 ГПК України, не доведено, що умовами договору поставки № 25005 від 15.09.2010 встановлено заборону на заміну кредитора у зобов'язанні за відсутності згоди Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ - маркет".

Враховуючи наведене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано відхилено доводи позивача про те, що спірний договір є недійсним у зв'язку з укладенням останнього без згоди Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ - маркет".

Щодо доводів скаржника про фіктивність спірного правочину, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Пунктом 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсним" роз'яснено, що фіктивний правочин (стаття 234 Цивільного кодексу України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише не вчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, - підстав позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Згідно із ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, та знайшло своє підтвердження в суді касаційної інстанції, позивач, в порушення приписів наведених норм, не надав доказів того, що всі учасники договору поруки не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення. До того ж, як встановлено судами Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 на виконання договору поруки сплачено 600, 00 грн. (а. с. 98).

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що при укладенні договору поруки, без відома боржника, можливе настання негативних наслідків для боржника у вигляді подвійної сплати суми основного зобов'язання як кредитору так і поручителю не приймаються колегією суддів до уваги оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 555 ЦК України у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі, якщо ж поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов'язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора.

Всі інші доводи позивача, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Таким чином, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду у справі відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ - маркет" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2014 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 у справі № 904/8546/14 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

В.І. КАРТЕРЕ